Сьогодні, дякуючи своїй учениці, тримаю у руках ось цю книгу.
Перше враження: просто, легко, душевно. Сповідь жінки, небайдужої до долі своєї країни, родини, в якій кожен має власну думку щодо подій у державі. Ідея сепаратизму як вірусу цілком раціональна - хвороба вражає тих, у кого слабий імунітет. Залишаються питання: чому "здорові", ті, що з імунітетом, залишаються у меншості і не можуть протидіяти хворій масі? І чому "хворі" не здатні змінити позицію навіть після збройного вторнення росіян, кадирівців у їхнє місто? Якщо місцеві хлопці, йдучи на блокпости до сепаратистів, одягають балаклави, щоб ніхто з знайомих не впізнав, значить було усвідомлення, що роблять щось погане. Герої і визволителі не ховали б свої обличчя.
З мінусів: кілька разів автор називає своїх персонажів іншими іменами. Та й взагалі, образи не набули завершеності, переконливості. Наприклад, Іван: молодик, що сьорбає пивко на похмілля і запитує у знайомої, чи вона "богомільна" раптово виголошує пафосну промову про те, що йде до лав "визволителів", щоб захищати рідний край. Та ще й про нащадків згадує, ніби про свій "подвиг" буде розповідати... Ну не в'яжеться це докупи...
Загалом, 4 -
